Сайт Кримської філії Національного НДІУ МОНУ

Cистема Orphus:
Ctrl+Enter

Якщо ви помiтили орфографiчну, стилiстичну або iншу помилку, просто видiлiть помилку мишею i натиснiть Ctrl+Enter.

Видiлений текст буде надiслано для перевiрки та редаґування.

Наша бiблiотечка

Виклики XXI століття: бути чи не бути людству

Ця стаття присвячена найважливішій і найнагальнішій проблемі, з якою будь-коли стикалося людство: збереженню його існування на Землі і розробці таких форм співжиття з природою, за яких була б виключена ймовірність перетворення нашої планети з вини людини на мертве небесне тіло. Іншими словами, ми повинні нарешті так облаштуватися на Землі, щоб загрози того типу, які постали нині, надалі не виникали.

Насправді проблема, про яку йдеться, постала не сьогодні і не вчора: вона виникла вже перед вимушеним переходом людей від збирання земних дарів до осілого землеробства та одомашнення деяких тварин. Але на відміну від сучасної кризи, давня криза не загрожувала самій планеті, в найгіршому разі людство могло просто зникнути, як свого часу зникли динозаври. Перехід до нових форм господарювання дозволив, однак, уникнути цієї першої серйозної кризи. Внаслідок подальшого збільшення населення Землі (на той час приблизно до 10 млн.) і оволодіння найпростішими технологіями людство стало планетарною силою, здатною перетворювати природу. Абстрактно кажучи, саме в цей час який-небудь супергеній міг би поставити питання: як організувати людську діяльність в такий спосіб, щоб вона була узгоджена з процесами в природі, а не вступала з ними в конфлікт. Але до цієї думки людство мало йти ще довго, аж до XX століття.

В чому ж драматизм нинішньої ситуації? Не в тому, що людство не має достатньо технічних засобів для розв'язання своїх проблем. Вже в 70-х роках минулого століття воно ці засоби мало і могло достатньо швидко розвинути систему необхідних заходів. Трагізм або, якщо говорити відсторонено, трагікомізм ситуації полягає у тому, що після появи в 1972 році наукових доказів про серйозне неблагополуччя, людство в цілому їм не повірило і змарнувало понад 30 років в дискусіях про їхню достовірність чи недостовірність, аж поки не перейшло за передбачену науковцями часову межу.

Втім, з поваги до історичної дійсності зауважимо, що перша постановка одного з кардинальних питань, яке має пряме відношення до проблеми буття людини на Землі, належала Томасу Малтусу [1]. В своїй праці (1798) він припустив, що чисельність народонаселення зростає експоненціально.

Цей факт негайно випливає з гіпотези, що темп приросту пропорційний наявній кількості людей. Отже, N(t) = N₀ 2 ^{t / T}, де N₀ — кількість людей в початковий момент t=0, Т — час подвоєння чисельності. Разом з тим Малтус вважав, що засоби прохарчування зростають в арифметичній прогресії, отже, їхній ріст відстає від росту населення, що й має неминуче призвести до кризи. Хоч і перший і другий закони, строго кажучи, неправильні (особливо дефектний другий, бо тою ж мірою, якою наближено, на певних скінченних інтервалах, працює перший закон, справедливий і другий), сама постановка питання про динаміку чисельності мала велике значення. Вона задала напрямки подальших досліджень.

Справді, якщо ріст народонаселення залежний від наявних харчових ресурсів, то динаміку обох параметрів треба розглядати в системі. А оскільки харчові ресурси є похідними від природних та трудових ресурсів, то слід до цієї системи долучити показники, що стосуються останніх, а разом з ними і основні показники економічного характеру. Особливу вагу набуває включення до аналізу параметрів, які відбивають стан природних ресурсів, зокрема можливості відтворення продуктивних сил природи, тобто проблема змикається з екологічною.^{(див. коментар К1)} Підкреслю, що на такому рівні, коли проблема набула складного математичного характеру і потребувала засобів комп'ютерного моделювання, її поставили лише на початку 70-х років XX століття, передусім завдяки діяльності Римського клубу. Його організатором став Ауреліо Печчеї (1964 р.) [2], розробником математичних методів і самої філософії дослідження нелінійних систем з петлями зворотного зв'язку — Джей Форрестер [3].^{(див. К2)} Перше ґрунтовне футурологічне дослідження виконало подружжя Медоузів із співробітниками (1972) [4]. Результати склали перший звіт Римському клубу "Межі росту" (The Limits to Growth). Їх було підсумовано на графіках.

Стандартний сценарій (Медоузи та ін.)

Робота Медоузів справила враження бомби, яка несподівано вибухнула. Адже отримані графіки демонструють різке спадання чисельності народонаселення і це корелює зі зростанням забруднення довкілля. Орієнтовний час колапсу — 2050 рік.

Прогноз Медоузів витримав критику і спроби спростування. Тридцять років згодом Медоузи та Йорген Рендерс переглянули і уточнили свій аналіз, але висновки не тільки підтвердилися, а й набули абсолютної актуальності, оскільки з'ясувалося, що межі, про які говорилося 30 років тому, вже перейдені [5]¹ .

Наскільки результати Медоузів несподівані? Відповідь це питання кине світло на природу проблеми і на те, чому так важливо не гаяти час.

Дослідження різноманітних нелінійних систем, які активно проводилися в останній третині XX століття, виявили доволі високу складність їхньої поведінки — від самоорганізації до нестійкості і катастроф. Зауважимо, що поширена назва теорії нелінійних динамічних систем, яка в той час народжувалася, була "теорія катастроф". 1998 року була доведена строга теорема Олемського і Кисельова, яка показує, що достатньо складна система неминуче зазнає криз у своїй еволюції, що можуть призвести до її катастрофи. В чому ж причина виникнення катастрофічної поведінки?

Якщо поглянути вже на експоненціальний закон Малтуса, стає очевидним, що він не може діяти необмежений час. Справді, нехай час подвоєння народонаселення Т=39 років, як це спостерігалося в другій половині XX століття (див. [6]). Тоді при збереженні такого темпу приросту, починаючи з 1970 p., коли на Землі було 3,7 млрд. осіб, отримуємо на сьогодні (2008 р.) близько 6 млрд. 670 млн., що відповідає дійсності. Цікаво, що, екстраполюючи нинішній закон еволюції на майбутнє, отримуємо шокуючий результат: густина населення, що дорівнює одній особі на квадратний метр, досягається всього через 560 років. Очевидно, що це неможливо.^(К4) З результату Медоузів можна сформулювати важливий висновок про наявність демографічного вибуху як основної передумови кризового стану людства.

Причина, з якої малтусів закон, попри всю свою простоту, веде до нестійкості (траєкторія прямує до нескінченності), полягає у тому, що швидкість приросту і наявна чисельність людності пов'язані позитивним зворотним зв'язком: одна величина сприяє збільшенню іншої, і навпаки. Негативний зворотний зв'язок, коли обидві величини пов'язані подібною залежністю, але зі знаком мінус, веде до зменшення їх обох. Простий приклад комбінації позитивного і негативного зв'язків дає закон П'єра Вергалста:

з траєкторією, яка називається логістичною кривою і виявляє обмежений зріст.

Закон Малтуса                         Закон Вергалста

Зрозуміло, що в моделі Медоузів ситуація незрівнянно складніша, і щойно наведені графіки подано лише для ілюстрації ролі позитивних та негативних зворотних зв'язків в еволюції систем.

Загалом достатньо складні нелінійні системи успішно функціонують завдяки вдалій комбінації параметрів, які визначають інтенсивність дії негативних і позитивних зворотних зв'язків. Ризик катастроф пов'язаний з перевагою позитивних зворотних зв'язків, яка може виникнути за несприятливих співвідношень параметрів системи. Втім, значна перевага негативних зворотних зв'язків також може мати небажані наслідки, породжуючи стагнацію системи.

Природно виникає питання, яким чином в світі реалізуються достатньо стабільні режими поведінки складних систем.

Якщо мати на увазі макро- та мікрокосмос, то тут вирішальне значення має конструкція світу, за якої фізичні константи задовольняють антропному принципу. На цьому не буду зупинятися, оскільки ця тема була обговорена в моїй статті "Синергетична парадигма, антропний принцип та культура" [8].

Щодо ближнього космосу, то, як відомо вже з аналізу задачі трьох тіл, орбіти планет Сонячної системи, взагалі кажучи, мали б бути інфінітними, тобто такими, що ведуть до нескінченності. Насправді ж в її реалізованій конструкції, завдяки тому, що маси планет потрапляють у сприятливі для фінітності руху інтервали значень, отримуються замкнені орбіти, які й спостерігаються фактично. Таким чином, природа долає нестійкості шляхом реалізації достатньо спеціальних умов, які визначаються певним допуском значень параметрів.

Якщо мати на увазі Землю, то одразу кидається у вічі, що наша планета радикально відмінна за своїми фактично реалізованими умовами від інших планет Сонячної системи. Вивчення Землі як унікальної планети, на якій розвинулося життя, привело Джеймса Лавлока [10] до концепції Gaia, яка спершу видалася доволі парадоксальною, але нині вона завоювала переважну кількість прихильників серед науковців. Викладена в серії праць цього автора (наведене посилання [10] містить перелік його попередніх публікацій), теорія Gaia виходить з положення, що Землю слід розглядати як в певному сенсі живу саморегульовану систему, яка породжує життя, нероздільно пов'язане з усіма іншими аспектами її функціонування: астрофізичними, геологічними та біологічними. Іншими словами, для розуміння життя важливо розглядати геологічну та біологічну еволюцію на Землі не як ізольовані, не пов'язані один з одним процеси, а в їхній органічній єдності. Життя на Землі не просто відтворює себе, як і годиться живому, воно формує цілий комплекс фізичних, біохімічних, кліматичних умов для свого існування, контролює параметри, які визначають ці умови, динамічно реагує на їхні зміни, повертаючи ці параметри в разі їхнього відхилення в допустимі для існування життя межі — і все це успішно виконувалось впродовж кількох мільярдів років попри те, що в історії Землі траплялися потужні збурення і катаклізми. Але життя завжди зрештою перемагало. Цей дивовижний феномен вимагає пояснення, яке й запропонувала теорія Gaia.

Звичайно, людина як продукт земного буття не може в своєму функціонуванні протиставитися законам Gaia, і доля людства буде визначатися мірою реалізованої видом Homo sapiens вписаності у загальну еволюцію нашої планети.

Зауважимо, що концепція Gaia не просто принципово досконаліша за ті, які намагалися розвивати дослідники в першій половині XX століття, вона в певному сенсі має бути схарактеризована як протилежна до них. Маю на увазі концепцію біосфери та ноосфери. Поняття біосфери було запроваджене швейцарським географом Едвардом Зюссом (1875) для позначення всієї частини Землі, де наявне життя. Володимир Вернадський розширив це поняття, аби включити у нього уявлення, що життя було активним учасником геологічної еволюції. Він вклав цю концепцію у фразу "Життя є геологічною силою". Лавлок висловлює думку, що таке розширення не є корисним, оскільки розмиває первісно чітке поняття [10]. Що ж до поняття "ноосфера", то воно запроваджене Едуардом Ле Руа та П'єром Тейяром де Шарденом (1927). Визначене на зразок біосфери у сенсі Вернадського, воно дуже йому заімпонувало. Однак навряд чи виправдано говорити, як це прийнято в Росії, що Вернадський створив "теорію ноосфери". По суті, єдине його змістовне щодо ноосфери твердження полягало в тому, що з появою на Землі людини "біосфера переходить у ноосферу". Це формулювання напрочуд невдале, бо воно означає, ніби біосфера зникає і замість неї виникає ноосфера, закони якої є визначальними, а закони біосфери (якої вже, власне, нема) — підрядними. Це концептуальна основа того конфліктного щодо природи способу господарювання людини на Землі, яке й призвело до нинішньої глобальної кризи людства². Коректне твердження мало б полягати у тому, що життя на Землі (біосфера) породжує людину (у дусі запроваджених вище понять — антропосферу); людство ж створює нову "духовну оболонку буття" — ноосферу і, як наслідок, — техносферу, свій матеріальний витвір, що забезпечує йому нові, позаприродні, форми буття. Само собою зрозуміло, що людство у своєму духовному і матеріальному розвиткові має діяти у повній відповідності із законами біосфери, продовженням якої воно є.

Обмежений обсягом статті, не маю можливості викладати здобуті сучасною наукою уявлення про складну ієрархічну будову структур життя на кожній ділянці планети, яка ще не заторкнута втручанням людини. Ці структури утворені різноманітними мікроорганізмами: бактеріями, нижчими рослинами, наприклад, грибами; безхребетними тваринами, такими як черви, слимаки, а також, звичайно, вищими рослинами — всі вони виконують титанічну роботу для створення умов як свого існування, так і існування інших вищих рослин, тварин, життя в цілому і, зрештою, людини. В цій ієрархії немає жодної зайвої ланки, все живе виконує свою специфічну роль. Дуже цікаво виглядав би докладний опис процесів формування лісу на місці, пошкодженому стихійним лихом, скажімо, пожежею. Процес відновлення лісу того чи іншого типу (залежно від умов) схожий на симфонію, виконувану геніальним диригентом впродовж тривалого часу зі змінним складом виконавців і з величним результатом — створенням зрештою так званого клімаксного лісу, стійкої біоспільноти, яка відіграє виняткову роль у регулюванні вологообміну, в формуванні річок, фіксації вуглекислого газу та збагаченні атмосфери киснем внаслідок фотосинтезу, а також виконує низку інших функцій, скажімо, гальмує переміщення повітряних мас. Та всі ці нормальні процеси відбуваються на територіях, де екосистеми ще збережені. В дійсності ми спостерігаємо зараз більш чи менш зруйновані екосистеми (не лише ліси). Кількість таких територій неухильно зростає: якщо на початку XX століття зруйновані екосистеми становили 20% суходолу, то в кінці XX століття ця кількість сягнула вже 64%.

Наявність екологічно продуктивних земель на душу населення (в світі, га) за [13]

Найважливішим для розуміння динаміки руйнівних процесів є усвідомлення ролі, формування та механізмів дії петель позитивного зворотного зв'язку, які ці руйнівні процеси породжують. Саме такі петлі й здатні призвести до глобальної катастрофи. Одним з найбільш очевидних процесів цього типу є парниковий ефект, який, за прогнозами багатьох фахівців, має призвести до значного глобального потепління. Оскільки атмосфера Землі достатньо прозора для сонячних променів, вони доходять до поверхні Землі і частково відбиваються від неї, частково нагрівають її. Повітря, в принципі, могло б також вільно пропустити відбите світло, але значною мірою теплове випромінювання затримується наявними в повітрі так званими парниковими газами, що мають у своєму складі окисел вуглецю СО₂, метан та водяну пару. Парниковий ефект дуже важливий, оскільки він розігріває Землю: без нього середня температура на Землі була б на 32°С нижча і навряд чи відповідала б вимогам життя. Небезпеку становить перевищення парникового ефекту понад норму. Викиди в атмосферу вуглекислого газу внаслідок роботи промисловості, а також, навіть ще більшою мірою — сільського господарства, призводять до посилення парникового ефекту, тобто до додаткового перегріву Землі. Свій внесок у перегрів дає також водяна пара, метан та деякі інші гази. Хоч їхні внески недостатньо вивчені кількісно, але в цілому вони становлять таку ж кількість, як і від СО₂. Потепління в свою чергу призводить до танення льодовиків і до додаткового вивільнення парникових газів. Таким чином, отримується петля позитивного зворотного зв'язку. Ми навели один з прикладів запущених людиною позитивних зворотних зв'язків, на думку Лавлока — найголовніший. Цей вельми авторитетний вчений вважає, що глобальне потепління аж на 8°С вже є неминучим. А катастрофічні наслідки передбачаються при зростанні температури вже на 3°С.³

Порівняння викидів парникових газів за [13]

Інші авторитетні вчені: Ервін Ласло, Станіслав Гроф та Пітер Расселл в 2003-му році провели знаменитий "трансатлантичний діалог трьох", в якому також визнали критичність ситуації. "Оптимісти" Ласло та Расселл висловили припущення, що загибель життя на суходолі неминуча, однак, ймовірно, що воно ще збережеться в океані [12]. Але все ж таки найбільше уваги вони приділили обговоренню "революції свідомості", яка могла б врятувати людство. Що малося на увазі? Названі автори вважають кардинальну зміну світобачення людей першочерговою з комплексу необхідних передумов для подолання глобальної кризи. В ході дискусії вони висловили чимало цінних ідей, і їхня книга читається з великим інтересом. Особливо слід вітати їхнє однозгідне переконання у тому, що матеріалізм як філософський напрямок і світобачення нині повністю себе вичерпав. Однак, якщо говорити про більш конкретні і достатньо реалістичні пропозиції, то в цьому зв'язку слід відзначити важливий звіт Римському клубу, підготований іншою трійкою знаменитих авторів: Ернстом Вайцзекером, Аморі та Хантером Ловінсами. Їхній звіт названий "Фактором чотири" ([13]), і ця назва відбиває переконаність авторів у тому, що невідкладним і реалістичним завданням є розробка нових технологій, які давали б продукцію як мінімум вдвічі ефективнішу при вдвічі менших матеріало- та енерговитратах (в цілому отримуємо виграш, що визначається фактором чотири). Автори не обмежуються теоретичними прогнозами, вони організували інститут, який запропонував близько п'ятдесяти конкретних розробок, значну кількість яких можна запровадити у масове виробництво. Їхня книга читається як блискучий науково-фантастичний твір, але відрізняється від нього тим, що описана дійсність є реальністю, правда, поки що в доволі обмежених масштабах. Звичайно, розробки, наведені в книзі "Фактор чотири", а також факти значного підвищення ресурсозбережності, енергозбережності та ефективності в деяких уже діючих виробничих технологіях, справляють величезне враження і свідчать про невичерпність можливостей людського розуму. Але все-таки залишається відкритим фатальне питання: чи встигне людство переламати хід процесів, які йому загрожують. І щодо цього тверезо мислячі люди мають поважні сумніви. Через це книга викликає не лише захват, а й тривогу. Подумаємо, вже 10 років минуло від часу публікації "Фактора чотири", однак справді масштабних зрушень поки що не видно, тим більше нема ознак поліпшення екологічної ситуації.^(К5)

Видається, що мають рацію автори книги [7], висловлюючи скепсис щодо спроможності нинішньої глобалізованої економіки і пов'язаної з нею політичної системи розв'язати вузол проблем, які мали б складатися з цілої низки заходів. Серед них: 1) надання з боку розвинутих країн допомоги відсталим, голодуючим країнам (для цього потрібно лише 1% ВНП розвинутих країн); 2) сприяння розвитку економіки в самих цих країнах, щоб забезпечити населення робочими місцями, зняти соціальну напругу і, безумовно, припинити масову міграцію, яка шкодить і добре розвиненим, і слабко розвиненим країнам; 3) сприяння розвитку освіти в цих країнах, що, як відомо, є необхідною умовою для переходу до прийнятної динаміки росту народонаселення за формулою: зменшення народжуваності — збільшення безпеки і тривалості життя [16]. Фактично ж в розвинених країнах панує гонитва за швидкими надприбутками, триває перенасичення ринку непотрібними товарами, відбувається тиск на владні структури з метою забезпечити цю гонитву. В цій ситуації автори книги [7] пропонують створити всесвітній міждержавний орган, наділений авторитарними повноваженнями для виправлення екологічної ситуації. Не можна не погодитися з цими ідеями, але поки що об'єднання зусиль найпотужніших країн світу йде доволі повільно. Утворення Європейського Союзу є обнадійливим, але це лише початковий етап. Важко уявити, як об'єднати зусилля народів, що належать до різних цивілізацій та політичних систем, не кажучи вже про різний рівень економічного розвитку. Як відомо, нині Китай вводить щотижня в експлуатацію нову теплову електростанцію. Чи погодиться ця країна з величезним населенням, яка примудряється поєднувати чи не всі економічні формації, аж до державного рабовласництва включно, змінити свою стратегію розвитку, якщо це викличе масове безробіття та соціальні заворушення?

Багатьом країнам, зокрема Україні, треба навести порядок у власному домі, щоб взяти участь у розв'язанні невідкладних проблем усього людства, але ж у нас ще значна частина населення страждає "натофобією", поєднаною з дивовижною необізнаністю щодо глобальних проблем, до того ж наша країна не має навіть розробленої програми розвитку власної економіки. А екологічний стан України доволі тяжкий. Адже, за визнанням навіть російських вчених [7], Україна, як колоніальна країна, піддавалася нещадній експлуатації з боку метрополії, її природні ресурси виснажені, економіці надано високо марнотратного характеру, а екосистеми значною мірою зруйновані⁴. Вже не говоримо про техногенні аварії, масову вирубку лісів та перетворення рік на стічні потоки. Необхідна науково розроблена програма екологічної реанімації України, її розробкою та реалізацією має перейнятися вся нація без винятку, починаючи від Президента.

Отже, поки що перспективи доволі далекі від райдужних, але дорогу здолає той, хто іде.

________________________
¹ Звіти Медоузів Римському клубу були перевидані десятками мов. В Росії останнє видання рекомендоване як підручник для вищих навчальних закладів. З незрозумілих причин українського перекладу досі немає.

________________________
² З цим корелюють відповідні афоризми, які активно занурювалися у суспільну свідомість: "Природа — не храм, а майстерня, і людина в ній працівник" або мічурінське: "Нам не можна чекати милостей від природи; взяти їх у неї — наше завдання". І лише значно пізніше почало формулюватися протилежне переконання: "Ми стільки взяли у природи, що вже не можемо чекати від неї милості" (Станіслав Єжи Лец).

________________________
³ Нагадаємо, що величезний захисний потенціал Землі — ліси — значною мірою знищені; так, за останні 30 років XX століття було вирубано 80% тропічних лісів.

________________________
⁴ Про це застерігав ще 80 років тому знаний економіст Михайло Волобуєв у своїй відчайдушно сміливій праці "До проблеми української економіки".

Коментарі

^К1. Екологія як один з найважливіших розділів біології почала формуватися доволі пізно, а в СРСР її ідеї почали поширюватися з додатковим запізненням. Класична книга Юджина Одума [14] з'явилася в російському перекладі лише 1968 року, одночасно з першою в світовій літературі книгою французького вченого Жана Дорста [15], присвяченій екологічній кризі. Незважаючи на високу якість обох цих книг і очевидний літературний талант Дорста, його твір залишився голосом волаючого в пустелі, хоч книга була доповнена великою кількістю вражаючих фотографій, що наочно демонстрували жахливе за масштабністю і, як правило, зовсім безглузде нищення живих істот та безумну руйнацію довкілля.

^К2. В книзі "Світова динаміка" Джей Форрестер з терпінням, якому можна позаздрити, приділяє кілька сторінок опису експоненціальної функції, хоча, здавалося б, це одна з найпростіших функцій, і найгірший студент першого курсу якщо щось і знає з математики, то саме експоненту. Мотиви з'ясовуються з такої цитати Форрестера: "Експоненціальний зріст не виглядає небезпечним і здатний вводити в оману. Змінна, що характеризує систему, може пройти через багато періодів подвоєння без досягнення помітного значення, але за кілька періодів подвоєння згідно з тим самим законом експоненціального зросту ця змінна раптово виявляється величезною. Психологічному аспекту експоненціального росту рідко віддають належне. Припустімо, що є деяка максимальна фізична границя для величини, що зростає експоненціально. В усі часові відрізки, що передують досягненню границі, значення величини буде набагато нижче границі, і саме існування її може видатися нереальним. Нема конфлікту між величиною, що зростає, і границею, який міг би звернути увагу на труднощі, що виникають. Та далі, несподівано, впродовж одного інтервалу подвоєння, величина зростає від половини граничного значення до самої границі. Стресові впливи від "надросту" стають вельми відчутними, вони не можуть більше ігноруватися". І справді, якщо говорити про зростання населення Землі, то нагадаємо, що до першого мільярда землян людство йшло мільйон років, а другий мільярд (1950-й рік) з'явився приблизно за сто років після першого.

Втім, досі ще багато людей з легковажною посмішкою ставиться до тверджень про можливість неочікуваного виникнення кризових ситуацій. Типова реакція на тривожну інформацію, що до них доходить, приблизно така: "На наш вік вистачить, а там нащадки щось придумають". Але коли у них наступає розуміння, на контрдії вже не залишається часу.

В останній книзі Медоузів також докладаються неабиякі зусилля, аби переконати людей, які не навчилися підносити двійку до достатньо високого ступеня. Мабуть, найпереконливіший приклад, який вони наводять, такий. Припустімо, ви вирішили регулярно їсти горіхи в такому режимі: в перший день — 1 горіх, в другий день — 2 горіхи, в третій — 4 і т.д., тобто 2^n-1 горіхів в n-й день. Скільки горіхів вам доведеться з'їсти на десятий день? П'ятсот дванадцять. А на тридцятий день вам довелось би здолати більше п'ятисот тон. Переконує?

Зауважимо на додаток, що чорнобильський вибух стався внаслідок виникнення петлі позитивного зворотного зв'язку. Оскільки швидкість частинок, що беруть участь в ядерній реакції, дуже велика, для розвитку катастрофи достатньо було кількох секунд.

^К3. Демографічний вибух особливо активно заперечувався в СРСР (див. редакторські примітки до книги Дорста і редакторську полеміку в російському виданні книги Форрестера). Вважалося, що наука дасть способи прогодувати десятки мільярдів людей (і це правда), але свідомість "оптимістів" не породжувала двох простих думок: 1) ціною якого тиску на природу це прогодування буде досягнуто, 2) чого буде варте життя людини на спустошеній Землі.

^К4. У зв'язку зі сказаним виникає питання: скільки людей може достатньо комфортно розмістити наша планета. Оцінка, проведена Миколою Тимофеєвим-Ресовським і підтверджена Микитою Мойсеевим, дає 500 млн. осіб (див. [7]). При цьому враховується, що довкілля має функціонувати цілком задовільно, а рівень технологій в основному відповідає сучасному. Відома концепція трьох концентричних кіл навколо городянина. Перше коло окреслює його помешкання, друге — площу, яка забезпечує його харчами та предметами першої необхідності, третє використовується для відходів. За оцінками, на одного городянина має припадати на все це не менше чотирьох гектарів. Множення цієї площі на кількість людей на Землі показує, що можливості планети вже вичерпані. Для людства залишається лише шлях розвитку ощадних технологій (див. [13]).

^К5. Зацитуємо з книги "Фактор чотири" деякі дані стосовно марнотратності економіки США. "В дійсності ми у 10 з лишком разів більше розтрачуємо ресурси, аніж використовуємо їх. Дослідження, проведене за завданням Національної інженерної академії США, показало, що приблизно 93% матеріалів, які ми купуємо і "витрачаємо", взагалі ніколи не втілюються у продукцію, що відповідала б вимогам ринку. Що більше, 80% товарів викидається як непотріб після одноразового використання, а значна частина решти продукції не служить весь належний термін. За оцінкою економіста-реформатора Пола Гокена, 99% вихідних матеріалів, що використовуються у виробництві товарів у США або тих, що містяться в цих товарах, перетворюється на відходи за шість тижнів після продажу.

Більша частина енергії, води, більшість транспортних послуг часто також втрачається ще до того, як ми їх отримаємо; ми платимо за них, а вони не приносять жодної користі. Тепло, яке розсіюється через горішні поверхи будинків з поганою ізоляцією; енергія атомної чи вугільної електростанції, лише 3% якої перетворюється на світло в лампах розжарювання (70% енергії вихідного палива втрачаються до того, як вона дійде до лампи, яка в свою чергу перетворює на світло лише 10% електроенергії); 80-85% автомобільного палива, які втрачаються у двигуні та системі приводу до того, як воно приведе у рух колеса; вода, яка випаровується чи витікає по краплинах, перш ніж дійде до коренів рослин; безглузде переміщення товарів на величезні відстані заради результату, який з тим же успіхом можна отримати на місці, — все це марні витрати".

Література

1. Thomas Maltus. Essay on the Principle of Population. 1798.

2. Печчеи Аурелио. Человеческие качества. — М.: Прогресс, 1985.

3. Форрестер Дж. Мировая динамика. — М.: Наука, 1978. (М.: ACT, — 2004.) Англ. оригінал— 1971 р. Urban dynamics, 1968, рос. пер. 1974.

4. Meadows Donella H., Meadows Dennis L., Randers Jorgen, Behrens William W. The Limits to Growth. —New York: Universe Books. 1972.

5. Meadows Donella H., Randers Jorgen, Meadows Dennis L.. Limits to Growth: The 30-Year Update. — Chelsea Green Publishing Company, — 2004. Російський переклад: Медоуз Донелла, Рандерс Йорген, Медоуз Деннис. Пределы роста. 30 лет спустя / Пер. с англ. — М.: ИКЦ "Академкнига", 2007.

6. Наше общее будущее: Доклад международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР): Пер. с англ. / Под. ред. и послесл. С.А.Автеева и Р.А.Перелета — М.: Прогресс, 1989. 376 с.

7. Данилов-Данильян В.И., Лосев К.С., Рейф И.Е. Перед главным вызовом цивилизации. Взгляд из России. — М.: Инфра-М, 2005.

8. Свідзинський А. Синергетична парадигма, антропний принцип та культура. // Універсум, 2007, № 5-6. С. 4-12.

9. Barrow J., Tipler F. The Antropic Cosmological Principle. — Oxford - New York, 1996.

10. Lovelock James. The Revenge of Gaia. —New York: Basic Book 2007.

11. Вернадский В. Биосфера и ноосфера. — М., 1989, він же: Несколько слов о ноосфере.// Успехи современной биологии, №18, вып.2. — М., 1944, с. 113-120.

12. Laszlo Ervin, Grof Stanislav, Russell Peter. The Consciousness Revolution. — London - Las Vegas: Elf Rock Production, 2003.

13. Ernst U. von Weizsacker, Amory B. Lovins and L. Hunter Lovins. Factor Four: Doubling Wealth, Halving Resource Use — A Report to the Club of Rome. — Earthscan, 1997.

14. Одум E. Экология. — M.: Просвещение, 1968.

15. Дорст Ж. До того, как умрет природа. — М.: Прогресс, 1968.

16. Тодд Е. Після імперії. — Львів: Кальварія, 2006.

читали: 715